На 98-му році життя перестало битися серце найстаршого ветерана Другої Світової війни Білокуракинського району, учасника бойовик дій РАДЬКА Марка Васильовича.
Народився Марк Васильович у 1920 році у селі Миколаївка Білокуракинського району Луганської області. Навчався в місцевій школі, а згодом уже в 12 років почав працювати пастухом в радгоспі. В 1939 році закінчив Старобільське медичне училище, а восени того ж року був призваний до лав Армії, де проходив службу військовим санінструктором. Коли розпочалася війна, на шість місяців був направлений на курси молодших лейтенантів, по закінченню яких був відправлений на фронт. Брав участь у бойових діях при захисті Москви. 7 листопада 1942 року в боях під містом Ржев отримав тяжке поранення в ногу та хоч і лікувався в медсанбаті, але до останнього часу носив в собі осколок - нагадування про ті страшні роки. Після лікування знову був направлений на Волховський фронт. Брав участь у боях при прориві блокади Ленінграду, а потім -Естонія, Латвія, де знову отримав поранення, і вже продовжити свій бойовий шлях йому більше не судилося. У 1944 році Марк Васильович був комісований з війська за станом здоров’я. Хоч спочатку свій бойовий шлях він починав військовим санінструктором, але закінчити службу уже довелося командиром мінометної роти, в званні «капітан». Гідно відзначені подвиги нашого земляка: два ордени: «Орден Вітчизняної війни І степені», «Орден Вітчизняної війни ІІ степені», медалі: «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною». Після демобілізації Марк Васильович повернувся в рідні краї, але тепер він проживав за місцем проживання його матері в селі Киянове, де почав працювати фельдшером в місцевому медичному пункті. Згодом у 1946 році перевівся на роботу до селища Лозно-Олександрівка, де працював уповноваженим при Райкомі Партії. Після того як Лозно-Олександрівський район було реорганізовано, почав працювати на Солідарненському елеваторі. Свою трудову діяльність тут він розпочав начальником охорони, а згодом був переведений майстром 2-ї дільниці, де і працював до виходу на пенсію. Але як людина активної життєвої позиції, людина поважна, він навіть на заслуженому відпочинку продовжував брати активну участь у житті громади села. Марк Васильович 15 років очолював Раду ветеранів, яка працює при сільській раді, і лише коли вже зовсім похилий вік дався взнаки, Марк Васильович склав свої повноваження. Редько М.В. нагороджений відзнакою -Почесний ветеран Білокуракинського району. Та сказано, людина старого ґарту, яка пройшла і голод, і холод, і тяжкі військові дороги, не дивлячись на дуже поважний вік, Марк Васильович кожного року 9 Травня приходив до братської могили загиблих при визволенні села Солідарне, щоб вшанувати пам’ять всіх бойовик побратимів, з якими в ті страшні роки крокував і наш шановний Радько Марк Васильович. Пам'ять про цю героїчну людину довго житиме в серцях кожного, хто знав Марка Васильовича за життя.
С.І.Іванюченко, К.І.Бондаренко, С.В.Гончаров, С.І.Сірик, О.О.Леонов, В.П.Путненко та ін.
Народився Марк Васильович у 1920 році у селі Миколаївка Білокуракинського району Луганської області. Навчався в місцевій школі, а згодом уже в 12 років почав працювати пастухом в радгоспі. В 1939 році закінчив Старобільське медичне училище, а восени того ж року був призваний до лав Армії, де проходив службу військовим санінструктором. Коли розпочалася війна, на шість місяців був направлений на курси молодших лейтенантів, по закінченню яких був відправлений на фронт. Брав участь у бойових діях при захисті Москви. 7 листопада 1942 року в боях під містом Ржев отримав тяжке поранення в ногу та хоч і лікувався в медсанбаті, але до останнього часу носив в собі осколок - нагадування про ті страшні роки. Після лікування знову був направлений на Волховський фронт. Брав участь у боях при прориві блокади Ленінграду, а потім -Естонія, Латвія, де знову отримав поранення, і вже продовжити свій бойовий шлях йому більше не судилося. У 1944 році Марк Васильович був комісований з війська за станом здоров’я. Хоч спочатку свій бойовий шлях він починав військовим санінструктором, але закінчити службу уже довелося командиром мінометної роти, в званні «капітан». Гідно відзначені подвиги нашого земляка: два ордени: «Орден Вітчизняної війни І степені», «Орден Вітчизняної війни ІІ степені», медалі: «За відвагу», «За Перемогу над Німеччиною». Після демобілізації Марк Васильович повернувся в рідні краї, але тепер він проживав за місцем проживання його матері в селі Киянове, де почав працювати фельдшером в місцевому медичному пункті. Згодом у 1946 році перевівся на роботу до селища Лозно-Олександрівка, де працював уповноваженим при Райкомі Партії. Після того як Лозно-Олександрівський район було реорганізовано, почав працювати на Солідарненському елеваторі. Свою трудову діяльність тут він розпочав начальником охорони, а згодом був переведений майстром 2-ї дільниці, де і працював до виходу на пенсію. Але як людина активної життєвої позиції, людина поважна, він навіть на заслуженому відпочинку продовжував брати активну участь у житті громади села. Марк Васильович 15 років очолював Раду ветеранів, яка працює при сільській раді, і лише коли вже зовсім похилий вік дався взнаки, Марк Васильович склав свої повноваження. Редько М.В. нагороджений відзнакою -Почесний ветеран Білокуракинського району. Та сказано, людина старого ґарту, яка пройшла і голод, і холод, і тяжкі військові дороги, не дивлячись на дуже поважний вік, Марк Васильович кожного року 9 Травня приходив до братської могили загиблих при визволенні села Солідарне, щоб вшанувати пам’ять всіх бойовик побратимів, з якими в ті страшні роки крокував і наш шановний Радько Марк Васильович. Пам'ять про цю героїчну людину довго житиме в серцях кожного, хто знав Марка Васильовича за життя.
С.І.Іванюченко, К.І.Бондаренко, С.В.Гончаров, С.І.Сірик, О.О.Леонов, В.П.Путненко та ін.
Немає коментарів:
Дописати коментар